A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Турбівська селищна громада
Вінницька область, Вінницький район

Історія села Сиваківці

             

                         Сільська рада Сиваківці                         Озеро неподалік села

Село Сиваківці – центр Сиваковецького старостинського округу. Розташоване вздовж річки Десна (лівої притоки Південного Бугу), зі сходу омивається річкою Кобильня.

Про походження села існує кілька легенд. За однією з них, на території нинішнього села оселились  втікачі,  які переховувались від монголо-татарського іга. Про давність заселення території свідчить наявність  скіфських  курганів (по дорозі на „Грушечку”, за 3 км на схід від села Сиваківці).  Обрання  втікачам  цієї території обумовлюється  природнними умовами даної місцевості – туман – сивина. Річка Десна, що  протікає тут, була повноводною, а  під час весняних повеней та після рясних дощів навіть виходила з берегів, затоплюючи великі простори лугів, утворюючи при цьому великі болота й озера, які не висихали і в велику спеку. Тому на порівняно невеликій території було більше десятка озер і дві притоки річки. Про розкиданість поселення між озерами говорять і назви околиці «Хутір», «Калиновий гай», «Березовий гай», «Мочар», «Дубина», «Городи», «Ділянки», «Гамалія». Звідки б не йшов не повертався  сививківчанин  додому, села не було видно, поки не підійде зовсім близько. Це тому, що село розташоване в долині, де постійно стояв сивий туман і від слова – «сивина» пішла назва села.                                                       

Друга легенда говорить про те, що назва села походить від прізвища Сивак, яке мав чоловік, який поселився на кам’янистому березі річки, яка була широкою, глибокою, кам’янистою і багатою на рибу. Спочатку він жив самостійно, займався рибальством, скотарством, полюванням. Цим же в основному займалися перші поселенці. Їх двори були обнесені частополом, що свідчило про наявність хижих звірів. Про це свідчать знахідки оленячих ріг, коли на території села  в 1960 роках добували торф. Та й назва сусіднього села Соболівки. Прізвище Сивак на території села було до 60-х років минулого століття.

Інша легенда говорить про тогочасний розквіт чумацтва, де був термін «Сивак» – сірий віл.

Київський дослідник Костянтин Тищенко виводив назву Сиваківці (та населених пунктів з подібним коренем Івано-Франківській, Хмельницькій, Чернігівській, Полтавській областях) від скандинавського «Севі» – приятель. Ці пункти зосередженні по оборонній лінії Київської Русі на кордоні зі степом і їх гарнізони колись складали варяги.

Біля Сиваківців знаходився зручний  «перевіз» (переправа) через річку Десну, кудою через Прилуку (нині – село Стара Прилука) вів давній шлях із Галицького до Київського князівства через ці  болохівські землі.

Перша письмова згадка про них припадає лише на 1574 рік. Тоді Марія Сабароська заповідала ці землі онукам Філону, Шраму та Івану Микулинським. З інших документів відомо, що село було власністю магнатів Кошків (XV- XV ст..), а потім перейшло до Стрижевських – їх бічної лінії.

У 1600-1604  р.р. триває судовий поділ навколишніх земель між Федором Стрижевським та Омеляном Сабароським. За пропозицію останнього: «... також ріку Десниця, яка під селом Сивовківці іде, їдучи з Прилуки до Вениці, перевоз по половині брати маємо, по правій руці перевоз до Соболівки ріка пана Стрижевського й моложанки його, а по ліву до Турбова ріка мені».

Поділ був ворожий, про  що свідчить позов  1 травня 1598 року Ждана Гричина Сабаровського до князя Януша Острозького «в справі про видачу підданих позивача з маєтку його села Сивачковець до міста і краю Тетієва із дружинами збіглих».

У подимних описах Брацлавського воєводства за 1629 рік Сивовківці значаться поділеними між Мацеєм Пршекладовським (66 душ з Кобильнею) і Михайлом Дешковським (8 душ). Причому тут вперше зустрічається  і форма «Сиваковці».

Від Матвія Пшерадовського маєток набув суддя Ольбрихт Кохановський (1634). Та в 1635 році село дуже пограбувала розквартирована тут хоругва ротмістра Зацвіліховського. В наступному році суд зобов’язував його компенсувати збитки Сиваковецькій громаді. В свою чергу взимку 1641-1642 р. кілька сот підвід із маєтків О. Кохановського (Коханівки, Козинець, Сиваковець і Холявинець) зробили наїзд у Криковецькі ліси,  про що  свідчить  запис прошення  датований  19 лютого 1642 року у Вінницькі гродські  книги.

Після смерті  О. Коханоського (1642 р.) і його вдови Олександри (уродженої Красносельської) через три роки судовий процес з власником Липівця князем Заславським ведуть уже Стефан та Констанція Хоменшовські.

В період Хмельниччини важке лихоліття воєнної розрухи, голодні роки, морова епідемія  майже повністю спустошила села над Десною, тому про них  не має згадок у письмових джерелах аж до XVIII ст., коли сюди прийшли нові поселенці.  

З приєднанням краю до Росії в офіційних документах вживається назва Сиваківці. Цікаво, що в сільських документах продовжує використовуватися форма «Сививківці» (Сививківська ЗОШ І-ІІ ступенів).

В 1740 році збудовано першу дерев’яну церкву, яка виконана взруб і знаходилась вона на місці сучасної школи. До неї належало три села Сиваківці, Соболівка і Приборівка, що відносилась до Гавришівської волості  Подільської губернії.

Річка Десна була  границею між Київською і Подільською губернією.

У Зозівському духовному судді 12 січня 1782 року розглядалася скарга шляхтича Василя Брошневського на пароха с. Сивоківці Петра Мащинського, «що він не хоче сплатити обіцяне його дружині...».

З іншого запису можна дізнатися про морову епідемію та участь місцевих жителів у гайдамацькому русі.

За переписом 1784 року у с. Сивиковці (так у документі) проживала єврейська сім’я (два чоловік), відносячись до кагала містечка Коханівка.

На початку XIX с. Сививківці належали Козинецькому поміщику Андрію Раковському  (154 кріпаки).

В 1828 році в с. Сиваківці проживало більше 380 чоловік, про що свідчать записи в церковних книгах. З них видно, у поселенні крім економа, священника грамотних нікого не було.

Пізніше село Сиваківці належало поміщиці Юзефині Перекладовській Рейзнер, у якої нараховувалось 154 кріпосних душі, в користуванні було 810 десят і 216 сотень землі.

На честь скасування кріпосного права сививківчани поставили пам’ятний знак (хрест). Серед пам’яток того періоду  криниця на лівому боці Десни (садиба Сулими В.І.), яка майстерно оздоблена близько 1880 року і від якої підземний перехід  вів до церкви.

Просвітницький період у житті села  починається з першими кроками у вільне життя селян після скасування кріпосного права. Активним  діячем села стає Микола Грачевський, який  створює школу, де грамоти та церковного співу навчалось 18 селянських  хлопчиків. На той  час  шкільного приміщення не було, тож навчальною аудиторією  слугувала стара дерев’яна селянська „халупка”. Згодом  в 1867 році, за ініціативою народників у селі Сиваківцях офіційно відкрито першу церковно-приходську школу, де діти продовжували навчання грамоти та церковного співу.     

Ще одним просвітницьким центром села була церква. В 1877 році неподалік від старої збудовано  на кам’яному  фундаменті  однокупольну з дзвіницею  нову і названу  Св. Різдва Богородиці. Священиком у ній був Микола Грачевський, який закінчив Подільську семінарію, а пізніше Волошанович. Українська православна Церква Московського Патріархату зруйнована в 1963 році, а в 1990 році відбудована жителями громади і діє по нині, настоятелем у якій є ієрей Володимир (Задніпрянський Володимир Петрович). Храмове свято відзначається 21 вересня.

Приміщення школи побудоване в 1891 році з дерева і глини і мало дві кімнати (в 1922 року передано під клуб, а під школу відведено попівський будинок). В 1900 році за реєстром церковних книг прихожан у селі Сиваківці налічувалось 831 чол. Сільським старостою був Петро Рабіщук.

Восени 1920 року розпочала роботу трудова школа. В ній працювали Печериця Тодось та Пилипенко Василь Миронович, які закінчили по направленню села учительські курси. Вдень вони працювали з дітьми, ввечері з дорослими. З 1921 року з ними працювала Копитко Тетяна, яка активізувала роботу драматичних гуртків.

В листопаді 1921 року проведено перші вибори і обрано сільську раду. Після засновано споживче товариство та сільськогосподарське товариство «Поміч», яке пізніше перейменоване в Стадницький кооператив «Хлібороб». Тих, хто був заможним і відмовлявся від вступу в кооператив було розкуркуленно (6 сімей  - Закропивний Семен Міронів, Ковальчук Никифор Павлов,  Данилевич Агафія Лавринова, Сухоставський Дем’ян Ільків, Бодяк Олексій Іванович, Нестерук Никифір).

У 1929 році утворився колгосп «Радянське село», першим головою колгоспу був Пилипенко Дем’ян Потапович.

30-і роки минулого століття запам’ятались односельчанам, як роки голодомору, репресій та розкуркулювання. Разом з тим у цих роках побудували механічний млин, конюшню, корівник. Крім того розпочали свою роботу хата-читальня, сільбуд, завідувачем у яких  був  Пилипенко Василь Миронович (архівні  записи). В ній нараховувалося 186 книг, фінансувалась за рахунок членських внесків. Проводились лекції-читання, революційні свята, вистави, які організовувались драматичним гуртком.

В 1940 році в колгоспі  рахувалось  317 колгоспних двори з наявним населенням 1134 чол., відпрацьовано 83358 трудоднів, з них 38167 трудодні на будівництві (архівні записи).

19 липня 1941 року Сиваківці окупували німецько-фашиські загарбники. В селі німці зруйнували колгосп, громадські будівлі, а в приміщенні школи, понівечивши та спаливши обладнання, поставили коней. 57 молодих людей угнано в Німеччину, 212 чоловіків та юнаків пішли воювати з ворогом, з них 93 чол. не повернулись.  

18 березня 1944 року війська 38 армії К.С. Москаленко визволили село, де нараховувалось 314 дворів з населенням 1366 чоловік (архівні записи).

В 1950 році колгосп «Радянське село» об’єднано з Соболівським колгоспом «Червоний край»  у колгосп  імені Молотова, який у 1957 році перейменовано в ім. Шевченка.

Протягом 16 років головою колгоспу був Присяжнюк Андрій Васильович. За його головування в селах появилось світло, побудовано дорогу з твердим покриттям (5 км на Вінницю), клуб, бібліотеку, ФАП, дитсадочок, розпочато будівництво адмінприміщення, закінчено будівництво теперішньої школи.

Хорошу згадку залишив про себе Бабій Павло Степанович, який побудував 5 км  асфальтованої центральної дороги  (Приборівнка – Сиваківці) та 2 км вулиці Вінницької, 4 км дороги з твердим покриттям у с. Соболівка, 2  пам’ятники воїнам-односельчанам, тракторний стан, два чотирьохрядні корівники, посадив горіхову і соснову посадки.

За великі трудові досягнення в галузі сільського господарства більше двох десятків чоловік нагороджені орденами:

Бабій Павло Степанович – орден Знак пошани, 15.12.1972 р.

Дусанюк Єфросинія Тимофіївна – орден Леніна, 08.12.1973 р.

Сулима Василь Афанасійович нагороджений орденом Трудового                                                                              Червоного прапора, 22.12.1977 р.

Ковальчук Любов Іванівна – орденом трудового Червоного прапора, 04.01.1978р.   

Сулима Микола Антонович – медаль за трудову доблесть, 04.01.1978 р.

Пилипенко Михайло Дмитрович – медаль за трудові здобутки, 16.12.1972 р

                                                           орден Знак пошани, 08.12.1973 р.

Пилипенко Петро Потапович – медаль за трудові здобутки, 08.12.1973 р.

Музика Марія Іванівна – медаль за трудову доблесть, 14.02.1975 р

Миколайчук Марія Тимофіївна – орден Знак пошани, 15.12.1972 р.

Миколайчук Марія Радонівна – орден знак пошани, 10.03.1976 р.

Присяжнюк Петро Антонович – орден Трудової слави ІІІ ст., 24.01.1977 р.

Присяжнюк Андрій Васильович – орден знак пошани, 08.12.1973 р.

Корсун Михайло Євсейович – орден Трудової слави ІІІ ст., 15.02.1975 р.

Кулик Григорій Мусійович – медаль за трудові здобутки, 26.12.1976 р.

Козловська Тетяна Леонтіївна – орден Трудової слави ІІІ ст., 24.01.1977 р.

Ковальчук Марія Казимирівна – орден Знак пошани, 15.12.1972 р.

Ковальчук Пилип Григорович – орденом трудового червоного прапора, 14.02.1975 р.

Пушишина Анастасія Тимофіївна – орден Трудового Червоного прапора, 06.09.1973 р.

Матящук Михайло Станіславович – медаль за трудову доблесть, 07.07.1986 р.

Кухарський Володимир Йосипович – медаль за трудові здобутки, 07.07.1986 р.

Рябіщук Микола Михайлович – орден Знак пошани, 01.04.1974 р.

Фененко Михайло Кононович – орден Трудового Червоного прапора, 08.12.1973 р.

 

В 2000 році місцеве господарство реформовано і утворена агрофірма імені Шевченка та СВК «Світанок», яке взяло на себе борги колишнього КСП, орендувала земельні частки (паї),  тваринництво було ліквідовано, а господарські будівлі розпродані.

В 2003 році орендував землі СТОВ «Сиваківське», яке в 2006 році збанкрутувало.

З 2007 року на території сільської ради працює ТОВ спільного українсько-німецького підприємства „Сонячний двір”, який орендує 1137 га землі, займаються виробництвом сільськогосподарської продукції (зернові, соняшник, гречка).

Нині у селі функціонують загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитсадок «Краплинка».

Уродженцем Сиваківців є Михайло Гнатович Трофимчук – генерал-лейтенант Радянської армії, лауреат Ленінської премії за випробування нової зброї (1922-1985).

              

Пам'ятник   радянським воїнам-землякам               Вулиця, яка веде до річки Десна

 

   

               Церква в селі                                   Старовинна криниця

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь