A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Турбівська селищна громада
Вінницька область, Вінницький район

Історія села Брицьке

 

                    

 

         Приміщення сільської ради                Церква Святої Параскеви у Брицькому

 

Село Брицьке – центр Брицького старостинського округу. Розташоване на півдорозі між Вахнівкою і Білою вздовж річки Вільшанки.

На південно-західній околиці села виявлені поселення черняхівської культури III-IV ст. н.е., що свідчить про давню історію села.

Згідно з народними переказами приблизно 1584 року тут поселився багатий реєстровий козак польської Речі Посполитої на прізвище Брицький. Спливали літа і хутір розростався. Вже давно не стало козака, та поселення отримало імя свого першого жителя. Літ 200 тому це вже було велике село з гарними вишневими садками.

Колись заболочені береги з вільховими зарослями зайняли селянські городи. Лише назва річки Вільшанки нагадувала про природу старовини. Село зростало і зявлялися  нові кутки: Легустівка, Хапайлівка, Кацалапівка, Причепівка, Садиби, Березівка (обсажена березами вулиця). Землю, яка в давнину належала отцю Івану, назвали Попівкою, яка належала багачу Ульяну – Ульянівкою, а де проживав пан Баранов – Барановщиною. А все це разом – Брицьке, козацьке село.

Вивчення давніх документів дозволило знайти прототип легендарного козака Речі Посполитої в одному з представників роду Боржецьких, який походив із села Боре чин Любельського повіту. Близько 1731 року Францішек Боржецький, казначей Львівський (1724), староста Жидачівський (1730) істольник Львівський (1732) вигідно женився на Маріанні Поцей, власниці неозорих земель Прилуцького ключа. У ті часи, як пише історик, шляхта «об’єднувала надвірну козацьку міліцію і водила її на розбої до містечок і сіл». У судових анналах збереглася справа за один такий напад героя від 15 липня 1733 року. «Той Борецький був то муж значний, - мовить Красицький, - заслуги його і приклади відкрили йому дорогу до найвищих відзнак, але смерть тому перешкодила».

З 1743 по 1780 роки володарем цих земель став син Ф. Борецького Олександр Мацей, староста перемишльський і должанський, підстолий коронний, кавалер орденів Св. Станіслава і Орла Білого. Він прославився як великий будівничий, у тому числі у 1763 році в молодому селі на Вільшанці зявилася церква.

Як пише давній автор про Олександра: «належав він до ряду численних на той час маніяків, які постійно мали трон на думці» (що дало привід для жартів над ними).

В кінці XVIII ст., коли край відійшов від польської Речі Посполитої до Росії, там прізвище переклали як «Бедржицький», а тому і родове село Б(о)ржецьке стало Брицьким. Його набув поміщик Гойжевський, а потім й інші. На 1828 рік у Брицькому поміщика Обухівського уже числилося 157 дворів. Через чверть століття британські поміщики мали у своїй власності: Моргу ліс – 254, Густинський – 166, Туревич – 218 ревізьких душ. Після селянської реформи їх значилось: у В.Л. Моргульця – 255, Е. Барановського – 219, Ф. Біневського – 170.

У 80-х роках XIX ст. у Брицькому нараховувалось 1889 мешканців. Поміщик Леонтій Рогозінський завів тут 3 водяних і один вітряний млин. Двадцяте століття село зустріло в розпалі капіталістичного розвитку.

На 1900 рік у 393 дворах Брицького жило 2136 осіб, які господарювали на 3367 десятинах землі. Близько половини її належали поміщикам Л.В. Рогозінському, Т.Ц. і В.В. Моргульцям. Тодішня соціальна сфера складалася з церкви, часовні, церковно-приходської школи, школи грамоти, вже згаданих 4-х млинів, 2-х кузень і пожежної частини з 5 діжок та іншого інвентаря.

Внаслідок столипінської реформи і дальшого розшарування селян в околицях з’явилися численні хутори: Мрищуків, Кравчуків, Осадчого, Зозулі, Лещенка, Тарасюка, Кузьмича, Музичка, Мазурів, Ковальського, Шевченків. У середині 20-х років в 620 дворах с. Брицького проживало 2493 особи.

Революційні події 1917 року і українські визвольні змагання принесли великі суспільні потрясіння. У Брицькому траплялися повстання проти Радянської влади, чимало селян воювало в загонах гетьмана Скоропадського і регулярних силах УНР. Після їх поразки в околицях ще довго діяла так звана «банда Осадчого», через село проходила знаменита отаманша Маруся, під провід якої вступали і бричани. Під час колективізації селяни демонстративно відмовлялися від засіву цукрового буряка, а коли Сталін засудив «очманіння від успіхів», вони кинулися розбирати завезене в колгоспи майно. Та вночі приїхали чекісти і заставили все повернути, колективізація продовжувалась. У 1930 р. в Брицьке прибув трактор «Фордзон», першим трактористом якого став Антін Антощук.

Напередодні Голодомору 600 із 768 господарств Брицького обєднувались у колгоспи «Комунар» та ім. Горького. Продовольчі бригади у страшному 1933 році вигребли все і настільки познущалися  над людьми, що довелося втрутитися самому голові Раднаркому України Власу Чубарю. Жителі були доведені до людоїдства і більша половина села вимерла. Ця страшна трагедія висвітлена і в широко відомих на Заході «Документах про совєтське народовбивство», де наводяться наступні свідчення Степана Федорівського: «У Брицькім, Липовецького району, Вінницької області, залишилось на весну 1933 року кількадесять людей із 4000. Одних вивезено до Сибіру, інші вимерли. Село і навколо поля позаростали бурянами. Пізніше Совєтська влада заселила його людьми з іших околиць».

Та страждання на цьому не закінчилися. Встигло виїхати звідси подружжя Вацеків, чим зберегло для української літератури майбутнього письменника. А ось їх родичі Мушинські з Конюшівки у 1937 році були репресовані. Їх долю розділили бричани Є.А. Бойчук, Г.С. Врублевський, К.Т. і П.Т. Зозуля, Т.Ю. Довбощук, В.Ф. Лясковський, П.О. Мрищук, У. І. Тарасюк, В.М. і М.В. Шевчуки, М.Л. Шмигель, С.Т. Шикер, К.С. і П.С. Ямпільські.

В Брицькому розвалили церкву св. Параскеви, а в 1939 р. на липневому пленумі райкому партії зажадали знесення 5 хуторів, які ще залишилися із колишніх 8-ми.

21 липня 1941 р. в Конюшівку, а потім у Брицьке вступили фашисти. Там стали діяти комуністичні підпільні групи під керівництвом Й. Чижевського і Г. Лотюка. В Брицькому виникла також організація ОУН. Було вбито заступника старости і створена така обстановка, що зрадники боялися зривати листівки. Вороги лютували, 40 юнаків і дівчат відправили на фашистську каторгу, розстріляли всіх місцевих євреїв.

Запеклі бої за визволення Брицького розпочалися у січні 1944-го. Село кілька разів переходило з рук в руки. Фашисти стратили 43 захоплених ними тут на Різдво Христове військовополонених. Лише 13 березня воїни 183 стрілецької дивізії 38 армії принесли довгоочікуване визволення. У братській могилі в центрі Брицького поховані 724 солдати (з них 650 – невідомі). Разом з усім народом громили ворога жителі двох сіл. Одному з них – розвіднику О.Й. Яновському – було вручено три ордени Слави, що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу.

У рідні домівки не повернулися з фронту 149 бричан. Розстріляні фашистами, загинули під час бойових дій або підірвались на мінах 19 мирних жителів. У переможному 1945 році в 510 дворах сіл проживало лише 1532 мешканці. І донині у знівеченій землі час від часу саперам доводиться знешкоджувати смертоносні «гостинці» минулої війни.

Після завершення бойових дій бричани взялися за відбудову господарства місцевого колгоспу «Червоний промінь» (з 1951 р. – ім. Горького, з 1959 р. – ім. Улянова, з 1992 – КСП «Промінь»). За ним було закріплено 4432 га землі, тут виходила багатотиражка «Колгоспні вісті». Та безперспективність їхнього буття обернулася масовим виїздом молоді і на початок 70-х років на території сільради залишилось лише 1240 чоловік.

З ентузіазмом зустріли відновлення незалежності України. Ще в травні 1990-го у Брицькому В.В. Турбовцем піднято перший синьо-жовтий прапор у Липовецькому районі. Він став першим фермером.

Видатним уродженцем Брицького є Олександр Йосипович Янковський (1921-1984) – розвідник, повний кавалер орденів Слави. Також в 1922 р. тут народився Олександр Гнатович Бубела – вчитель середньої школи у сусідньому селі Вахнівка, де у 1968 році виступив з протестом проти введення радянських військ у Чехословаччину.

Зараз у селі соціальну сферу складають загальноосвітня середня школа I-II ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський будинок культури і бібліотека, відділення зв’язку.

У селі є власний герб і знак-символ. У верхній частині на двох третинах овального щита – лебединий ключ із 3-х білих птахів, повернутий вправо. Це лелеки, що над чорною безоднею несуть душі загиблих від Голодомору жителів села. У цьому сюжеті використано мотиви твору відомого українського письменника Василя Земляка, що походить з цих країв. У нижній третині щита – золотий обеліск як нагадування про кровопролитні бої за визволення села. Барва верхньої частини – блакитна, мов ставки на річці Вільшанці і знамена козаків, з яких вийшов легендарний засновник села. Барва нижньої частини – чорна (символ жертв Голодомору, внаслідок якого вимерли майже всі жителі села). Під щитом зображена червона зірка в золотому колі на честь уродженця Брицького О.Й. Яновського, який став повним кавалером ордена Слави. Вгорі – зменшений герб районного центру Липовця як ознака адміністративної приналежності. Сільський герб оповитий золотим колоссям, адже головне заняття жителів – хліборобство. Знак-символ запропонований у 1995 році авторами О.І. Роговим та М.М. Немировським.

Сільське свято відзначається 10 листопада (Св. Параскеви).

 

                

           Пам'ятник воїнам                                Прапор Брицького

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь